C:\Users\КОНСТАНТИН\Desktop\попов1.jpg

C:\Users\КОНСТАНТИН\Desktop\попов1.jpg

Далеко не кожна область може пишатись тим, що вона батьківщина відразу двох космонавтів. А ми земляки, небесних героїв Леоніда Попова і Юрія Маленченка, до цього вже настільки звикли, що вважаємо: інакше й бути не могло.

Працюючи на той час в Олександрійському районі, я зустрівся і познайомився з майбутнім космонавтом на похороні його батька Івана Петровича – колишнього голови колгоспу з приміського села. Всі милувались тоді ставним капітаном з привітнім, хоч і засмученим обличчям з невеликим, але примітним шрамом на щоці. Говорили, що Леонід в загоні космонавтів і міг би вже бути і в космосі, коли б не той шрам. А шрам, як з’ясувалось в Леоніда ще з босоногого дитинства: ходив з хлопчаками в колгоспний сад красти яблука (як це було тоді повсюди в селах), а сторож, щоб настрахати хлопців, вистрілив по них сіллю. Сумніву, звичайно, не було, що Леонід в загоні космонавтів, але … не сприймалось, щоб така звичайна людина могла бути як Гагарін, Тітов …

C:\Users\КОНСТАНТИН\Desktop\попов.jpg

Та коли всю величезну тоді країну облетіла радісна звістка, що небо підкорив представник самого центру України гордість за земляка розпирала груди кожного кіровоградчанина, не кажучи вже про олександрійців.

А коли, незадовго після першого польоту, на початку 80-х років Леонід Попов звився в космос вдруге, і переможно приземлившись, прибув у рідний батьківський край в товаристві космонавта Валерія Рюміна – Кіровоградщина тріумфувала.

Тим, більше, що зіркові побратими об’їхали мало не всю область. Що ж до Олександрії, то це чудове промислове місто тоді сяяло. Щасливими іменинниками почували себе міська стоматполіклініка, головний лікар якої Віктор Гетьманов служив під час дійсної служби пліч-о-пліч з Валерієм Рюміним і, звичайно ж, шоста школа де навчався Леонід Попов. А журналісти головної обласної газети відшукали ще й колишнього сторожа саду.

Привітно зустрічав космонавтів і обласний центр. А в обласній газеті «Кіровоградська правда» була опублікована поема лауреата державної премії України Василя Базилевського «Чуття землі небесне», присвячена олександрійському космонавту і його матері.

Це й природно, бо коли говорити про Кіровоград, то він, як кажуть, кровно пов’язаний з космонавтикою, насамперед тому, що сам термін «космонавтика» у науковий обіг увів аж … у 1933 році випускник Єлисаветградської гімназії Георгій Лангемак, один з піонерів радянської ракетної техніки і звичайно ж своєю льотною академією, в стінах якої навчався в свій час Олександр Вовк, а в 80-і роки, діти космонавтів Леонова і Севастьянова. І зіркові побратими не один раз бували гостями міста, відвідуючи своїх дітей. В начальному закладі створено діючий музей космонавтики.

Інший наш земляк Юрій Маленченко, якому вдалося підкорити космос і навіть встановити рекорд по часу перебування в ньому, народився у Світловодську, в родині хлібороба та вчительки початкових класів.

C:\Users\КОНСТАНТИН\Desktop\маленченко.jpg

Юрій Маленченко прийняв участь в шести космічних місіях. Шість разів виходив у відкритий космос. Загальна тривалість перебування його на космічній орбіті становить 827 діб, таким чином Юрій Іванович за сумарним часом перебування в космосі посідає друге місце в списку світових рекордсменів. Він навіть і одружився в космосі.

А першим неповторним і потрясаючим враженням було, звичайно, 12 квітня 1961 року, коли піонером космічного простору стала людина. Наша людина! Юрій Гагарін! Чарівною музикою звучало тоді його ім’я. А сам він здавався нам неземним.

Нам – це студентам Кіровоградського педінституту. Я тоді був другокурсником філфаку. Ясна річ, в актовому залі відбувся бурхливий мітинг, на якому викладачі і студенти емоційно висловлювали свої враження. Дехто навіть – віршованими експромтами.

Пролітали дні, тижні, місяці зі своїми заліками і екзаменами, але наелектризованість космосом не зникла. Пам’ятаю, як із всесоюзного з’їзду комсомолу наша делегатка Валя Мотова і, звітуючи про цю подію перед вузівською молоддю, зірвалась з офіційного тону щасливим вигуком:

– Ой, друзі! Я ж живого Гагаріна бачила!…

Ім’я першого космонавта було довго на устах всього міста навіть тоді, коли в небі засяяла зірка Тітова. Пізніше в сімдесятих на 4-му з’їзді вчителів України наша кіровоградська делегація попросила четвертого космонавта – учасника з’їзду – Павла Поповича сфотографуватися з нами. Я навіть допомагав йому після цього одягти плащ і взяв у нього автограф. Бачив його й пізніше – в восьмидесяті на з’їзді книголюбів країни, в Москві.

В цих же восьмидесятих мені пощастило екскурсійно побувати в космічному містечку під Москвою. Підходив до першого космічного корабля-кулі, в якому літав Гагарін. Аж не вірилось, що цей порівняно невеликий космічний предмет, метрів до двох в діаметрі і з півтонною вагою, потряс цілий світ. Привіз я з містечка окрім вражень пам’ятну медаль з обличчям Юрія Олексійовича.

Більше як півстоліття віддаляє нас від героїчного польоту та й самого життя першого космонавта. Багато нових спогадів, фотознімків і домислів продовжують народжуватись про нього ще й зараз і відрадно, що кожний з них не приземляє, а лиш звеличує його постать, карбуючи його імені безсмертя.

Микола Цибульський

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

5 × два =